Морально-етичний ідеал лірики трубадурів

До XІ‒XII ст. пануючий клас західноєвропейського феодального суспільства вже остаточно склався і одержав станове оформлення. Лицарство перетворилося на своєрідну станову організацію військово-феодальної знаті зі своїм неписаним статутом, звичаями і правилами поведінки, ідеалами санової честі. Лицар мав бути мужнім, чесним, щедрим, правдивим, захищати церкву, боротися з невірними, зберігати вірність своєму сюзеренові, служити опорою для слабких і беззахисних (жінок, вдів, сиріт).

Уклався певний тип лицарського кохання. Лицар мав пройти низкусходинок, перш ніж панна серця приймала його до себе на службу:

1 ‒ період поклоніння пані, побоювання відкрити їй свої почуття;

2 ‒ благання;

3 ‒ упевненість, що почутий;

4 ‒ товариш чи захисник.

Лицар не припиняв носити кольори дами серця та її герб. Цим гербом дуже часто служив пояс, шматок одягу або стрічка, які лицар прикріплював на свій щит чи спис. Чим більше страждав цей символ у битвах, тим більше слави і честі було його представниці.

Любов лицаря носила платонічний характер, далі поцілунка мрія середньовічного шанувальника не просувалася.

Найбільшого розквіту лицарська література досягла в XІ‒XH ст. у південній провінції Франції ‒Провансі. У XІ ст. Прованс був економічно найбільш передовою областю Франції. Тут раніше, ніж де-небудь, уклався куртуазно-лицарський ідеал. Розкіш життя і тяга до освіти досягли надзвичайних розмірів.

Лицарська лірика народилася у Провансі як вияв життєрадісності, але разом з тим — як складне, вимогливе мистецтво, далеке від наївної безпосередності народної пісні.

Провансальських поетів називали трубадурами (слово «трубадур», на думку більшості істориків, походить від окситанського дієслова trobar, що означає «вигадувати, винаходити, знаходити»). Ця назва відповідала будь-якому поету, незалежно від жанру та характеру його творчості. Це були різні за суспільним станом люди: серед них зустрічаємо королів, сюзеренів, лицарів, ремісників і ченців. Цікаво, що складали вірші і жінки (відомо 460 імен трубадурів), з них 30 ‒ жіночі імена). Трубадури писали не лише вірші, а й мелодію до них, причому повторення використаної ким-небудь мелодії вважалося недоліком. Провідною темою поезії трубадурів було кохання до панни свого серця.

Любовній ліриці трубадурів була притаманна ідеалізація. Середні віки в сяйві земної краси вбачали відблиск краси небесної. Тому поети, оспівуючи земну красу куртуазної жінки, згадували обов’язково про янголів і небеса, таким чином наближаючи ідеал жінки до сонму янголів, проголосивши куртуазне кохання священним, поставивши його по той бік гріха.



З любовної лірики того часу можна скласти уявлення про зовнішність жінки доби трубадурів. Ідеалізована дама серця була ніжною, тендітною, ходу мала легку, ніжки у неї були маленькі, пальці довгі й тонкі, шия лебедина, золоті кучері спадали до стегон, обличчя зберігало дитячий вираз, погляд був сором’язливо потуплений. Руки тримала схрещеними на грудях, шкіра була білосніжною, щоки рум’яні, брови тонкі.

Любов стала певною наукою, знання її прав і законів були обов’язковими для закоханого, тим більше для трубадура, який писав вірші. Кохання для нього ‒ сила, яка підносила душу, очищала, удосконалювала закоханого, змушуючи його страждати.

Таким чином, володаркою куртуазної поезії стала любов, а її супутницею ‒ Прекрасна Дама. Вона посідала в поезії трубадурів таке місце, як у релігійній поезії Середніх віків Мадонна. Тільки Мадонна знаходилась в недоступних небесах кохання. Шануючи Даму як божество, поет у той же час був вірний їй, служив як васал своєму сюзерену, а Дама, зі свого боку, «покровительствувала» трубадуру, захищала його і нагороджувала традиційними подарунками (каблучкою, стрічкою або ритуальним поцілунком).

Існувала думка, що такий культ жінки вигадали й підтримали самі жінки, оскільки у світі насилля вони залежали від чоловіків, а також, що такий культ виник завдяки менестрелям, які, мандруючи від замка до замка, оспівували господиню (чоловік якої, як правило, був відсутній), розраховуючи на службу при її дворі чи хоча б на гарний прийом і подарунки. При такому культі жінка знаходила собі втіху за грубість чоловіка. Чоловіків теж захоплювала ця фікція, яка прикрашене кохання протиставляла простонародному.

Водночас вважалося, що любові між подружжям бути не може, оскільки любов вимагала таємниці, поцілунків крадькома, до того ж любов неможлива без ревнощів, тобто без тривоги про те, як би не втратити кохану, у шлюбі ж нічого такого не було. Шлюб у середні віки часто укладався з міркування суто ділових стосунків.


4131948447135162.html
4131962921941291.html
    PR.RU™